
Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!
Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!
Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!
То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!
Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.
Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.
Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!
Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.
Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!
Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...
Алё, народ! Взял и решил написать вам свою историю, как я купил шишки марихуаны и работал шизанутым бухгалтером. Надеюсь, вы поймёте мой стиль и смысл всего этого безобразия. Чтобы лучше понять, что происходит, включите музыку в стиле хип-хоп или электро, а то я не уверен, что смогу донести всю эту атмосферу иначе.
Дело было так. Кто-то из моих друзей рассказал мне, что в районе появились новые закладки. Клёво, подумал я, пора попробовать что-то новенькое. Я заглянул к этому чуваку и он протянул мне пятку, завёрнутую в плёнку. Я поширкал и принялся осматривать товар.
"Вагон какой!" - думаю я, "наверняка сейчас шмальну и почувствую себя настоящим гангстером." Рассматриваю закладку и понимаю, что это хэш - гашиш. Я раньше уже пробовал эту штуку, но эта была просто промокашка, пустышка. А тут - настоящая клад!
"Помазуха", как говорят парни, по-настоящему крутая и мощная. Я чувствую, как адреналин внутри меня начал взрываться, словно героинчик. Вот это да! Я подумал, что с таким штуковинами любая работа будет как праздник.
На следующий день после этой нарколегалы меня позвали на работу. Я вспомнил, что недавно устроился на должность бухгалтера. Наверное, нужно было отказаться, но мне почудилось, что смогу справиться с этим геморроем. В итоге, "смог я или нет"? - спросите вы меня. Ну, "смог, смог", но немного необычным образом.
Начались чертовы сроки по отчётности, бумаги и цифры преследовали меня везде. В голове у меня крутились только мысли о курении этой волшебной зелени. "Только бы никто не заметил, что я страшно палюсь!" - думал я.
Наших зверишек на работе было немало. Те, кто сидел в офисе, были совсем не в курсе, как я работаю. Они только и делали, что задавали вопросы, когда я опять буду делать отчёты и сколько пяток ещё осталось. Они и сами, в общем-то, были не в разделе. Правда, многие из них пытались найти связь между бухгалтерией и наркотиками, видимо, думали, что их можно наркоманить с помощью калькулятора и перочинного ножа.
"Работа - говно" - постоянно прокручивалось в моей голове. И это была правда! Я стал злобным и раздражительным, как после принятия крепкой дозы наркотика. Отношения со сотрудниками стали напряженными. Когда меня спрашивали что-то, я отвечал невнятно и смотрел на них, будто они сейчас выплюнут мне в лицо яд.
Однажды случился казус. Я опоздал на совещание и оказался перед боссом с застывшей улыбкой на лице. Он уже где-то слышал о моих "закладках", но имел в виду что-то совсем другое. Но это меня не остановило. Я сказал ему, что сейчас разгонюсь и взлетим вместе с ним в небо. Конечно же, он лишь мотивировал меня на поиски новой работы и сказал, что я слишком сильно промокашкой запахло.
В общем, на редкость, моя судьба удалась. Я стал работать шизанутым бухгалтером и курил шишки марихуаны. "Глупый трюк!" - подумаешь ты, и будешь абсолютно прав. Я всё понимаю, мои действия были необдуманными и неразумными. Но когда я выкуривал эту дурь, я находился в своём мире, где мне было комфортно и безопасно.
Как бы то ни было, я смог справиться с работой и своими наркотическими наклонностями. Да, процесс был сложным и напряженным, но я не позволил себе сломиться. Они сделали меня простым наркоманом, и я не хотел продолжать это затяжное промазухой путешествие.
В заключение хочу сказать, что наркотики и работа - это совершенно несовместимые вещи. Даже если ты считаешь себя сверхчеловеком и думаешь, что можешь управлять ситуацией, то это только иллюзия.
И помните: жизнь - это не закладка, которую можно прокурить и забыть. Она намного больше, чем это.